бийся серцем зі мною,
гати, молоти, відкушуй,
виливай свою злість чи то відчай відром помий
я не воїн - любов, тому маю безсмертну душу
потерплю і обсохну - однаково ти не мій
чи ти ще не збагнув височіні моєї сили?
чи ти ще не сягав її темних страшних глибин?
ми з тобою ніколи не зачинали сина
кожен план, кожен крок починався якимсь «якби…»
бийся мозком зі мною, вигадуй жахливу кару
і ніколи не бійся здаватися не таким
я хоч сонце яскраве, та все-таки маю хмару
я хоч небо прозоре, та є в мені літаки
бийся спомином теплим, холодним словесним душем
я все маю без тебе, та ймення йому «ніщо»
і кажу що невинна, нічого й тобі не мушу
може, й правда, а може - подратувати щоб
бийся серцем і розумом, пам‘яттю і словами
не губи свого впертого его в моїй тіні
але знай, що ніколи не буде уже між нами
сокровенного «ми» - воно згинуло у війні
дякую. сьогодні чи не кожен твір читається зовсім по-іншому. я не пишу нічого, тому й не викладаю. кожен прихід сюди - то данина ностальгії. як ніби гортаю фотоальбом
Мабуть коментар мій і не в тему. Але схвилювало закінчення вірша. У мене двоюрідні в Москві і Пітері. Щороку приїжджали. Тепер напевно не буде між нами сокровенного-МИ.
Ulcus відповів на коментар dashavsky, 05.12.2022 - 21:42
втрачати майже завжди важко, але те, що буде щось нове і не менш цінне - факт)
дякую
а для когось ще ж має настати якесь "потім". це якщо зібрати рештки надії і битись... в цій атмосфері, в атмосфері певного передапокаліпсису, чи що... не епічного, виснажуючого пасивністю... асоціативно
«потім» настане обов‘язково. але ж яке? може, то навіть і не від самих героїв залежить. дивні вони в мене трохи - самі собі апокаліпсис влаштовують. адреналіну бракує чи що? дякую вам, Ніколя
Ну нарешті. Радий Вашому поверненню, та ще й за таким добірним словом. Класно, знакомито, непересічно - та по-Вашому, вир надяскравих та емоційних образів і формул