Моя дівчинко, юна цнотлива мрійнице, що тебе привело сюди?
Моя дівчинко, юна цнотлива мрійнице, що тебе привело сюди?
Як на воду хтиву ворожінням лягли твоя цнота й тіні прозорі?
Хто нас разом з тобою по хрещенській воді й канату тонкому водив?
Як навчитись навіки забути тих, що назавжди вросли в твої зорі?
Мій вчорашній хлопчику, мої стегна широкі, а пальці такі ж тонкі.
Я все так же мовчу на Місяць. Ковтаю образи-роки. І для тебе
Я все та ж невгамовна білявка, що забути не може про сни, які
Назавжди лишаються молодими й завжди пахнуть тобою і небом.
Мій чужинцю рідний, коли ти не спиш, а місто-потвора давно мовчить,
Коли знов "умикаю" байдужість-гордість, щоб почути в небі магічну «reggae»,
В мене справді безсоння. Я справді хочу засинать на твоєму плечі.
А під зорями-снами насправді лунає шалений потворний регіт.
Цікаво написано! 
