Романтика... Мене ж Ви приручили словом.
І я була готова бігти по снігах,
Крізь віхолу колючу, дощ і норду гам.
Хоч темно-сірі хмари піднімали брови.
Ви називали ніжно: "мила жінко, рідна".
Але ж мовчали завжди про свою любов.
Нещирих не хотілося мені оков.
І біль скрапав, сльозила з неба пізня зірка.
Я не зізнаюсь, не зізнаюся ніколи,
Як відхворіла Вами в той далекий час,
Коли мої думки плелись, єднали нас,
І виходу не було з вогняного кола.
Я не зізнаюсь, не зізнаюся ніколи
Чудова опезія! Зворушливі рядки... Інколи в душі таїться дещо...що ніхто не знає...Та від думок бува часто страждає...
Гарного дня Вам!,Світланочко! Удачі!"