Ну що ж, нехай безглуздості улігся вир
в моїх очах, і хай ввібралась сирість
у бороду, і кепка - набакир -
вінчаючи ці сутінки, відбилась
мов та межа, яку моїй душі
не перейти -
не прагну я, байдуже,
за піддашок, за пугівку, за воріт,
за чобіт свій, за свій рукав.
Лиш серце враз заб'ється відшукав-
ши, що хтозна-де пропоротий: і холод
трясе його, мені у лоно трапивши.
