Заблукала осінь між зимою й літом,
Пелюстки печалі здійнялись в політ,
І летять листочки мріями зігріті —
Золоті багрянці полонили світ.
Засмутилась осінь в дощовім намисті
Під вітрів підсвисти ранньої пори,
Перлами котились слізоньки пречисті,
Вкутала туманом доли і яри.
Відспівала осінь журавлиним клином,
Закурликав обрій, помахав крильми.
Снігова завія тулиться під тином —
Вже під’їхав грудень до воріт саньми.
Бубенці лунають на усю округу,
Дихають в обличчя коні молоді.
Попрощалась осінь у нестерпну хугу,
Залишивши знаки в крижаній воді.
Гарний вiрш, Лано. Досить-таки красиве звучання. Дiйсно, осiнь тiльки на перший погляд може комусь здатися тьмяною i похмурою, а насправдi вона постае перед людьми у багатьох яскравих, неповторних вiдтiнках.
Тiльки от може вам в останнiх двох рядках, щоб мiж ними був кращий взаемозв'язок, то слово "залишила" замiнити на "залишивши":
Попрощалась осiнь у нестерпну хугу,
Залишивши знаки в крижанiй водi.
Так, а це у такому виглядi там, мабуть, пiсля слова "хугу" знака тире тепер i не треба, а краще кому туди поставити. А в попередньому рядку тодi у кiнцi рядка - крапку.