-Все або нічого, -
гартує, карбує єство,
наче крупова сталь.
Віра не любить слабкого,
у житті немає простого.
А я себе ущипну,
чи ще живу, чи ще терплю,
а може сплю від кроку до прірви.
Й порожнечу зірву
сполохом дужим.
Навколишнім байдужі
твої жалі - спотикання...
Та на полі після
програних битв,
укотре перебитих крил,
коли немає сил
(лиш запал очей
відрадний, азартний)
в бинтах - сподіваннях
нутрує думка-набат :
- Все або нічого...
все або нічого...
