Я запізнилась у твоє життя осіннє,
Лиш блискавичним розчерком майнула.
І швидко проросла, мов гілочка осини,
Роки кувала ще мені зозуля.
Я твого берегла тепла німий окраєць,
І вечір погляду, очей зізнання,
І прагнення сліпе, і недоречні рамки,
Що так тримали в обрисах серпанку.
Я запізнилась у твоє життя осіннє.
Моє ж, здавалось, розцвітало квітом.
Все ж наздогнала восени під небом сірим,
А листя облітало вже із віття.
Лірично!
Який шалений біг часу! Можна застрягти у весняних почуттях, намагаючись наздогнати золотаво-дощові осінні пристасті. А за вікно в цей час вже вкриватиме земою сніг.
Не турбуйтесь, всебуде добре.
..........................
Нам кажеться, що запізнились.
Що ми вранці не молились.
Що проснулись не втей час,
Нам путь не стелить Божий глас,
Бога нашого единого.