Я знову слухаю, як спадає дощ,
зібралися у купу мокрі голуби,
та мене манить ця одинокість площ,
злетіти хочеться та вже нема журби.
Змиває дощ усе стрімким потіком
що було вже, так буйно отцвіло,
та у душі моєї завжди й довіку
все буде лагідно й тепло, й світло.
