Промайнули миті
Залишивши сліди,
Сльози скупі та безмежну печаль,
Меланхолія в моїй крові.
Довіра...
Ні...
Не помирай!
А дощ змиває стрімко барви,
Стікає барвиста вода,
Холод проникає в шкіру,
Тремтять руки та губляться слова.
Я не знаю чи зможу назад повернути
Ті барви, що змила вона.
