Ми тебе зовемо Україною,
В твоїх гаях не мовкнуть солов’ї,
Кожна доля вишита калиною,
Милують очі чарівні гаї.
Невипадково чорні і червоні,
Хрести лежать завжди на рушниках,
І сльози вдів, немов ропа, солоні,
Свічки скорботи часто на столах.
Ти давно уже не Малоросія,
Лиш Україна у тобі живе,
Славишся туманами і росами,
Бо тут життя карбується нове…
Ой, не легка в тебе, мамо, доленька,
Ти і понині на святій війні,
По землі розлито досить кровеньки,
Твоїх, матусю, відданих синів.
Ми тебе зовемо Україною,
В твоїх гаях не мовкнуть солов’ї,
Вишита хлібами і калиною,
Найкраща ненька на усій землі.
Вишита колоссям і калиною,
