|
ти повівся на замануху -
тебе здурено, то ж тепер
будь слухняним (тебе упіймано!),
будь покірним, ручним, прирученим
дивним птахом,
сам по собі.
і у штучному
у тропічному
у вольєрі гуляй поважно,
проходжайся ходою неспішною,
інфантильно бери свій корм
з долоні його огидної... -
ненароком дзьобни долонь!
відвернися, іди від нього,
не зважай, що сміються люди -
бо він клоун, а ти марабу.
ти гуляєш,
згадати мусиш
того, другого,
що помер...
як же звали його... - свобода?..
може, славою?.. чи війна?..
не згадати тепер - печалі
обступили душу твою.
у роздумах важких, у думах
біля сітки замреш вольєрної,
посміхнешся недобрим посміхом
у зловісно червону зорю,
до сонця, що гине, сипеться
попелом в обрій згори.
відвернешся,
неспішно крокуєш,
звично візьмеш з долоні свій корм,
з долоні тої гидотної,
яку з відчаю так дзюбонув,
що із рани рваної долу,
густо крапає кров униз...
тобі байдуже,
відвернувся,
викроковуєш час і день -
а услід веселі сміються
глядачі по той бік допитливі,
тичуть пальцями у захоплені,
рибу кидають, жаб і хліб.
- ...пустуни,
пустунчики, дурні,
гулиї гультяї...
що вони знають про тебе,
про бажання і думи твої?.. -
відсторонено, мовиш у думці,
очі заплющиш свої
і засинаєш...чуєш,
як плаче у болю доля
в тебе вкраденої
землі.
ID:
655791
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 30.03.2016 12:57:08
© дата внесення змiн: 31.03.2016 12:32:38
автор: Ем Скитаній
Вкажіть причину вашої скарги
|
