Небо затягло бридкими сірими мізками хмар - колись ця маса впаде на наші голови,
тоді, коли власних мізків вже буде недостатньо.
Впаде як стеля, як всесвітній потоп, чи як манна небесна - всяк сприйме по-своєму, будуть різні версії.
Отже, линутимуть з того дощу одні, спільні мізки,
а небо очиститься, випорожниться.
Радітимуть сонечку люди із відрами,
радітиме понівечена спрагою земля, жадібно всмоктуючи ранами отруйну вологу,
дітлахи в гумових чобітках бігатимуть по калюжах,
задираючи голови вгору, ловитимуть роззявленими ротами важкі сірі краплини
(на смак вони звісно будуть як тягучий солодкий сироп).
Моя тобі рекомендація, друже - завжди май при собі парасолю,
пильнуй і тримай її напоготові, будь неначе ковбой з револьвером.
Особливо, коли попереду довга дорога.
Прислухайся, спостерігай - а ну як за твоїм вікном вже чутно розкоти грому і сліплять очі блискавиці ?
А може навіть, подекуди вже плюється на пусті голови заворожених перехожих бридкий дрібний дощик.
2004 р.
ID:
559291
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.02.2015 00:40:52
© дата внесення змiн: 13.02.2015 00:40:52
автор: ironwool
Вкажіть причину вашої скарги
|
