Галині Вараві
Його чекали клени і топо́лі –
нарешті дочекалися таки.
На спрагле місто, спечене на попіл,
нисходить дощ, жада́ний та стрімкий –
на клени, на топо́лі пересохлі…
Ніхто не помічає у юрбі
безхатченка, що йде без парасолі,
його ніхто не бачить далебі.
Ніхто його не спинить, не спитає,
чому такий байду́жий до дощу.
А той мете і коси заплітає –
а щойно видавалось наче вщух.
Та впевнившись, що вже не залякає,
по вулицях тече, як по щоках.
А Сьомий ангел досі зволікає,
блукає містом, праведних шука́ .
2013
