| Страху  вже,  люди,  в  вас  нема,
Але    ще  й  досі   всі    бояться,
Що  десь  там  світить  Колима
І  відбере  у  вас  хтось    щастя.
Що  ж  боїтеся  всі  ви  так,
Якого   щастя    загубити?
Чи  годен  хтось  забрати  в    вас
Те  серце,  яке  вміє  ще  любити?
Доки  живе  воно  та   і  доки  здатне  битись,
Не  допустіть  йому  в  брехні  отій   згубитись,
Що   розцвіла   немов    в   хлібах   тернина,
Бо  ваша  та   любов   отам   загине…
Загубиться  між  тернами  й  лушпинням,
Зів’яне   в  будяках   десь    попідтинням;
Любов  сердешна щемна і тендітна
Не  зможе в ній  розквітнути, як квітка.
Хто  вчив  нас  відділять  зерно  від  плевел;
І  бачити  брехню  там,  де напевно  
Вам  кажуть,  що  то   правда,  правда…
Отак   живем, - з віків  і  донедавна.
Сьогодні  правду  геть  уже  убили,
Та  серце  ваше  любить  і  любило,
Хоч  і  давно  від  того  почорніло:
Що  бачило  і  бачить  нині  
           у цій стражденній Україні.
Розділенні  ми  з  вами  нині                                                                                           На тій  і іншій  половині; 
І  ділять   далі   нас  усіх,
Як  тих  телят  на  випасах…
Всі  кольорові  нині  ходим,
І  наклепи  ми  з  вами  зводим
              один  на  одного:
Хто  більше  вкрав, та хто добріший;
І, хто  з плеча  віддасть  вам  більше
                         добра  свого…
Яке  ж  до  них  ми  маєм  діло?
Та  фартухи  на  нас  наділи:
Червоні,   сині,  кольорові…
Тож: «Будьмо!   Гей!   Усі  здорові!
Під  дудки кольорові  танцювати…
              *************
О!  Добрі  люди!  
Нас   доведуть,
Що  битись  будем ми  між  собою
За   добро  те  панське…
Забули,  що  колись  учила  мати:
-Живи   своїм  ти  розумом,  маленький,
Не  слухайся    недобрих « дядь»,
І    будь   же  розумненький;
Щоб  не зчинив  десь  бійку,
Та  не    потрапив  у   тюрму  -  
Ти  матінку  послухай  лиш  одну…
***********************
Ото  ж!  Чим  же  послужим  нині
Своїй  ми  ненці  – Україні,
Як  будем  слухать  різних  дядь:
-І  там  не  стій!  І  тут  не  сядь?!
Один  ми  одного  вже  годні  погубити-
Бо  кольори  не  можем   поділити:
І  там  і  тут  не  знаєм  за  що  жити,
І  діточок  голодних  чим  кормити.
Та  кольоровий  пан  казав: « Кожуха  дам!..» -
І  ми  готові  все  йому  простити;
І,  повдягавши   фартухи,  
За той  кожух  ми  ладні  битись…
…А  серце  здатне  ще  любити…
Та  загубилося   воно –
У  словоблудді,  словобрехні;
І  дивляться  на  нас  ТІ  -  ВЕРХНІ:
Коли  приступим  до  стіни,
Яку  між  нами  збудували;                
І,  чи  - заклякнемо  ми  там,
А,  чи - стіну  оту  повалим?..     
(  квітень  2010  р.)
       ****************
Невже,  ніколи   ти   не  помирав;
Невже,  ніколи  геть  ти  не  відходив;
Згубивши   всі  параметри   дороги,
Якою  все  життя   ти  крокував?.
(20  травня  2012 року)
                                   
														ID: 
															449281
														
														Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
 дата надходження: 15.09.2013 21:25:43
 © дата внесення змiн: 30.09.2017 20:56:35
 автор: Людмила Богуславська
 
													 Вкажіть причину вашої скарги |