Матуся цілує в чоло посивілого сина,
З любов’ю схиляє голівку його до грудей,
Бо ж мамина ласка в дитини буває єдина,
Вона і тепер не відводить від нього очей.
Лице все у зморшках, років пережито багато,
Потомлені руки від праці болять по ночах,
Своєму синочку бажала життя, наче свята,
Хотіла, щоб він, полетів по житті ніби птах.
Сумує матуся, сльозинки з лиця витирає,
Коли поруч сина в світлиці старенькій нема,
В спітніле віконце щоденно його виглядає
І молиться Богу, щоб ще не настала зима.
Бо ж знає чудово, сама залишилась без мами,
Як важко дитині, коли поруч мами нема,
Холоне душа і життя покриває снігами,
А в серце дитяче вривається вічна зима.
Завтра же везу всю свою сімю до рідних, - до мами. Дякую за настрій та розуміння!
