Ходило сонце босе по росі...
збирало зранку в травах чисті роси,
бо пити захотіли промінці.
Скупало вербам в річці пишні коси.
Сипнуло хвилям ніжного тепла,
полинули вперед вони... Грайливі.
А сонце наливало виноград
і яблука, і персик, груші, сливи.
Із бджілками тут грались промінці,
в барвистих квітах. Весело сміялись.
З хлоп’ятами ловили карасів,
на хвилях легко-легко так гойдались.
У нашім полі сонечко житам
промінням гаптувало колосочки.
Сипнуло гаю ніжного тепла,
щоб ягідки росли тут і грибочки.
А роси ті розсипала ясна
красуня-нічка. Сонечку покірна.
Старається, щоб пити було всім,
ця кароока зоряна царівна.
Коли зібрало сонце роси всі,
пололо моркву… Жарко сонцю стало.
Із хмаркою полило поле й гай,
в ній райдугою ніжною заграло.
Якщо побачити захочеш ти,
як буде сонце роси знов збирати,
чи райдугою поміж хмар цвісти -
навчися зранку з сонечком вставати.
Дякуючи Сонцю! 
