Вітер повіяв далеко
у скронях запахло смолою
Смолою забутих людей.
Ніхто не згадає забуту Людину
Її почуття, ніхто і ніколи…
І що скажуть хмари
Про зламані долі…
Чи було взагалі,
Забуте десь серце…
Його не знайдеш,
Його не вернеш
На шлях чужої долі.
Кому, навіщо і коли
Було придумано життя
Для тої долі, пропахлої смолою -
Такою чорною, як злість ота,
Що їла увесь час…
Ніхто й ніколи не згадає, тієї чорної
Як небуття життя!!!
P.S. 5.10.2005
21.13
