Ця задумлива повня – мадонна осліплої ночі.
У прочинені двері поволі заходять волхви.
Розтуляють вуста в онімінні дитинно-пророчім,
Боячись, і не вірячи в те, що речете їм Ви.
А із їхніх долонь витікають посріблені ріки,
І затерплі слова клекотять, наче в прірву вода.
Три премудрі, а й ви, як і я, ви такі ж недоріки,
Що ж шукаєте Бога, коли відсіяла звізда?
