Коли я дивився у вікно, то бачив осінь. Теплий дощ, небо затягнуте сірими пухнастими хмарами. Дерева за вікном свіжі і листя на них різнобарвне: зелене, жовте, коричневе, червоне, біле і яскраве, і фарби змішані та місцями розпливчасті. По листях стікає дощ, його краплі падають на землю. Я бачу завжди зелені туї, такі високі, стоять в один ряд так близько одна від одної, що їхні гілки невідривні між собою. Всі туї однаково високі і гарні, і ще мені здається, ніби вони особливо пахнуть, по осінньому. Враження, що земля тільки зараз втамувала свою спрагу, а трава немов ожила під дощем та освіжилася. Я бачу калюжі, їх багато, і всі вони під дощем непомітно розтікаються. Так спокійно стає, коли дивишся на них, спостерігаєш за краплями води, що з висоти неба безперервно падають, б’ються і тонуть у собі. Знаю , що якщо зараз подивитися у калюжу, то дзеркальне моє відображення буде спотворене краплями дощу і воно буде каламутним.
Я так спокійно спостерігаю за одинокими листочками, які зриваються і падають з дерева. Деякі з них летять скоро та прямо на землю, а деякі уловивши подих вітру, кружляючи, відлітають в боки, опускаються і піднімаються в повітрі танцюючи свій перший та останній танець. Але і вони лягають на землю.
Мені було так спокійно і затишно у душі! Тоді я вперше припустив, що це щастя. Мене переповнило почуттям добра, щирості , відвертості та простоти. Це відчуття тривало якусь хвилю, короткий проміжок часу. Тоді я не розумів, звідки береться, куди зникає цей чарівливий спокій. Мені було дев’ять, можливо вісім років. Лише зараз, згадуючи ці миттєвості, я переживаю їх знов, але відчуваю якийсь тягар, не можу повернутися у стан тієї дитячої безтурботности і чистоти думки. На жаль… Але, аналізуючи уривки свого минулого, розумію, що дитя – це те добро, яке губиться з роками, і щасливий той, хто в душі завжди залишається дитиною.
ID:
130744
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.05.2009 19:48:00
© дата внесення змiн: 20.05.2009 19:48:00
автор: Шкробацький
Вкажіть причину вашої скарги
|
