...моєму Другу —
з вдячністю, що ти був.
І — є...
...я — Поле...
електромагнітне.
...у Події,
у зміні —
я хвиля:
я — Світло.
ДВОЄ
...у Тиші непорожнечі,
надвечір
третього дня
Творіння —
щойно відділена
від суходолу —
Вода,
з домішками вуглецю,
що стане колись Поетом,
промовляє хвилями,
вже тоді говіркими,
до прибережного,
білого
крупнозернистого
чи жовтого
золотистого
Піску,
що стане колись
штучним,
кристалічно-решітчатим
ідеалом —
розумним
кремнієвим
монокристалом.
...І є в них
щось невловимо спільне:
вони —
потенційно
прозорі...
...про
зорі...
Всесвіт
принишк,
мов чутлива лань, —
дослухається,
бо цікаво.
— Розкажи мені,
майбутній Хранителю Знань,
найпрекраснішу казку
про благородство.
Про чисту,
як монокристал твій,
Довіру взаємну —
живу,
ніколи незраджену.
Про Дар любити —
так вірно і без єдиного сумніву,
щоб сміливо
і добровільно зникати
щоразу...
заради того, щоб інший
міг
замість тебе пожити,
побути —
з’явитись,
у Бутті
виникнути.
Інший,
так само вільний,
так само вірний
і відданий —
як змах крила —
невідворотному
зворотному своєму
удару
об повітря
заради лету.
Приплив —
відпливу,
вдих —
вірний видиху
завжди,
і видих — вдиху...
Систола —
діастолі.
І навзаєм...
Та чи можлива
така Гармонія —
нехай у казці?
Шурх-шурх:
вгору — донизу,
спад —
і знов підйом...
Ритм —
розмірений.
...На тугому
піску мілини —
слідів
руху енергії,
що гойдається
на воді
у колисковій злагоді, —
хвилястий візерунок,
піщані брижі.
Бо двоє,
що слухають
і чують одне одного —
як ми —
відображаються взаємно,
мов небо й ліс,
ловлять
і діляться рефлексами...
— Про що питаєш —
не казка, —
відізвавсь Пісок, —
це науковий факт,
що буде ще
колись відкритий
в умовній
часовій конструкції.
Я ж
розкажу тобі охоче
наперед
про —
БЛИЖНЄ ПОЛЕ
чи як назвуть його
колись —
поле індукції...
Почнімо з того,
що заряд
у часточці,
в корпускулі —
наче життя
у тілі
вуглецевої істоти.
Істоти органічної,
Водо,
якою станеш
свого часу — ти...
— Поле індукції —
це Світло?
— Радше —
дитинство
і юність Світла.
Його зародження, початок,
як наче
початок людства
в Раю,
в лоні Творця...
У просторі,
що дуже близько
прилягає,
тулиться
до першовитоку,
до свого Джерела —
заряду в атомі
чи в електроні,
що, як подія,
змінюючись в часі, —
крізь точку рівноваги,
прискорюючись,
рухається...
У цьому русі
одразу ж виникає
магнітне поле —
як увага серця,
що одчинило клапан,
і кров пульсує,
мчить,
наповнює весь обсяг...
Наступний порух —
це пауза,
коли заряд спинився,
щоб поміняти напрям.
Все стихло.
Магнітне поле
сходить до нуля,
зникає...
Та в цю ж наносекунду
себе являє
поле електричне —
дика напруга
міокарда,
наче рішучість
перед вибухом...
Щоб знову
народити рух,
виштовхнути кров в аорту —
для кровообігу
життя і кисню
довкола Серця —
малим і більшим
з вен і артерій
сплетеними
колами...
Один згасає —
щоб на ту мить
засяяв інший.
Чи систола
дозволила діастолі
відбутись...
І щоб діастола
знов поступилась
систолі буттям.
Електрика
і магнетизм —
постійно
перетікають
одне в одне.
Їхня упевненість —
взаємна,
довіра —
обопільна,
вірна
і віддана навік — тому,
кого навіч немає.
Кого
ти тільки відчуваєш,
як втрачене крило,
чи як невидимої
ближньої душі
Присутність
безтілесну...
Це справді
нагадує прокляття
дівчини-Яструба
і хлопця-Вовка:
що завжди разом,
та у півфазі —
ніяк не можуть
закохані
застати одне одного
в людській подобі.
Вони —
позбавлені
природної подоби —
в людському образі
перебувають
по черзі,
по пів доби...
Тому
поле індукції —
це дитинство
і юність Світла:
Любов, вірність,
довіра...
Та —
вічна приреченість
перебувати поруч,
але ніколи не зустрітись...
...Хоча —
найкращі наміри
для кожного із нас
намітив Бог:
коли енергія
окріпне досить,
набереться сили —
одного разу
її здійме на крила
і справді
понесе у Вічність —
КВАНТОВИЙ СТРИБОК
...Довкруж заряду —
свого Початку,
Причини і Джерела —
електрика і магнетизм,
як підлітки —
безпечні юнаки
і юнки,
що все ще
граються у схованки —
одне ховається
інше — шука,
а як знайде —
уже й саме ховається,
зника...
В полі Індукції,
поблизу Джерела,
поля —
магнітне й електричне, —
наче у раю —
через безпечну
гру свою
світ зовнішній
упізнають,
вивчають
під наглядом
турботливим
Творця —
заряду,
що рухається,
наче вселенське Серце —
у несподіваному,
джазовому ритмі
коливається...
І кожна зміна
швидкості
чи напрямку для руху
в Джерелі —
це зміна в індукційнім —
ближнім полі.
Коли ж заряд
у лоні Джерела
до швидкості
розбурхається світла,
довкола нього —
погода, настрій,
напруга, напрям, ритм —
миттєво зміняться,
і переміни
швидкоплинні ті
у полі ближньому
заграють —
як хвилі вітру
в житі;
...поки у межі
грайлива
житня хвиля б’є —
ритм, напрям, рух
знов зміняться
у індукційнім полі —
віддалена ж
периферійна зона
водночас з центром
коливатись не встигає,
повільніше
на зміни реагує,
від руху в центрі,
поблизу Заряду,
щораз
потроху відстає;
тому
безпечні юнки
і юнаки —
у схованці
поблизу меж
разом із простором
периферії
у цей момент
загаялися теж —
в наносекунди
невловимі ці
домівки отчої
навіки
зачинились двері,
і наново
переписались
незрушні
контури границі...
поля —
магнітне й електричне
з Отчого дому
у Дальнє Поле
невідоме —
вигнанці?
Як першолюди з раю...
Усе, що стало на порі —
дороги власної
шукає
за краєм
домівки рідної —
за горизонтом,
за небокраєм...
...здається часом,
що випадково,
навмання
всі ми
рушаємо
у дальні зони
випромінення...
Опинившись за межами,
на чужині, —
як ніч,
несподівано, —
Електричне
й Магнітне поля
вперше бачать себе
навіч —
єдино-спільно,
і — перед ними Путь…
серед галактик,
світів та зір,
що як полиски
кристалів слюди
на березі,
де зернисті піски, —
і це їхня Путь,
безмежна:
разом-удвох
і повік-віки...
...зв’язок
з батькі́вським Зарядом —
розривається назавжди,
і силові їхні
лінії,
як руки,
замикаються
на себе самих —
руки
відтепер
тільки взаємної
підтримки.
Вони чують Голос —
це напутнє Слово —
Ло-
гос —
Творця:
«Будьте Світлом.
Бо ви і є —
Світло».
Від Початку —
і без Кінця.
Замисел,
як і доля людини:
двоє
стають —
двоєдиним —
квантом
електромагнітним —
ритм, резонанс, тон:
так
народжується фотон.
У
оксамитовій Тиші
космічної
далини
беруться
надійно
і міцно за руки
вони —
Електричне
й Магнітне поля —
відтепер
єдина
електромагнітна хвиля...
назавжди
нерозлучна пара:
чути перші —
наче сковані
ще,
але вже
нестримні
удари-штрихи —
це пульс,
спільного Серця
систолічні
поштовхи?
чи
раптовий вдих
бандонеона
у стиснуті,
мов перед пуском стріли, міхи —
слідів на піску
потаємні шерехи
і шовкова ніжність води —
чуттєва лінія
на пісок набігом —
це перші акорди
пристрасного, як вогонь,
вічного,
прямовисно-синхронного —
ТАНГО
(ще буде)
ID:
1067592
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.08.2026 22:11:07
© дата внесення змiн: 01.09.2026 12:42:39
автор: Валя Савелюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
