коли я підгодовувала їх - наливала ситу в кришечки, які ставила їм на прилітні дощечки - вони мене знали - які неймовірні і чарівні були з ними ситуації - найкоротший епізод, це коли я пропускала годину їхньої вечері - вони - одна чи дві - знаходили мене на території, де б я не була, і делікатно нагадували, що пора кришечки наповнювати - товариство чекає з нетерпінням - співали мені у вуха, крутились довкола мене, гули, врешті з розгону підлітали мені майже до очей - різко гальмуючи у повітрі близько від обличчя - я залишала свої справи і йшла їх годувати - вони мене знали... була одна критична ситуація - з моєї вини - але вони, обсівши за мить мені пів обличчя і занісши, певно, жала в готовність нуль-нуль-один, але ВСІ разом - не вжалили... бо я - схаменулася в ту останню мить: я косила неоддалік вулика електрокосою, електрокоса ревла і наближалася до вулика - ну, вони, врешті, мусили мене зупинити - хоч останнім попередженням, хоч - якщо нічого іншого не залишилось би - жалами... але я миттєво зрозуміла ситуацію і забрала палець з "курка" коси - коса вмовкла - бджіл певно зо 20, що обліпили - як одна - в мить і синхронно - мою ліву половину обличчя - не вжалили... ні одна не вжалила - просто знялись по черзі і покинули мене з нерозумною моєю електрокосою і відкритим від подивування ротом....
тепер же вони отримують їжу у вуликах - і ми не знайомі... Виноград напівдикий, що відділяв мою половину двору від їхньої - цієї зими вимерз - наші території майже об'єднались - зараз цвіте акація над хатою - у них маршрут напряму через двір - ну їх дратує, що я часом тиняюсь "по їхньому" маршруту - заважаю... вже пару раз сердито попередили - не ходи тут - тепер ми не знайомі і вони зі мною не церемоняться - тому - сердиті
а колись ми так уважно і делікатно дружили...
Дякую, що приходите, дякую, що цікавитесь
