Коли людина
опиниться над прірвою,
вона руками
ловить порожнечу —
як у нурто́вищі,
пучині,
чи невблаганнім вирі
пташка
безтямно б’ється,
бореться,
крильми гребе —
цей рух
виходить несвідомо:
так тіло пташки
силкується востаннє
порятувати
і убезпечити себе.
Коли людина
над урвищем,
проваллям балансує —
і пальці,
розчепірені судомно,
шукають опертя
у некроти́чному,
зотлілому повітрі,
як запоруки порятунку
в надійній маминій долоні
завжди шукала і знаходила
рука налякана дитяча —
та порожнеча
не співчуває,
і не підтримає —
у погляді її,
покритім хромом —
стерильна зацікавленість:
втрачає рівновагу?..
— ну то хай падає...
Малюють руки
заради рівноваги рухи
у злежанім,
що на волокна розпадається,
повітрі,
мов у якійсь лихій
недобрій грі —
виписують різкі і хаотичні
криві
і ду́ги,
в півоберті
обірвані спіралі
і незавершені круги
і кола —
жага́ життя
й надії на спасіння сила:
руки повірити не можуть,
що й над безоднею
вони —
не крила...
11.05.2026
