...Кажуть,
бачили Тебе хмарою,
що крізь пустелю вела —
і що хмара була
сонцем пронизана — біла...
на вершині гори
хмара
Голосом,
яко грім, говорила,
та невірність людська
золотого тільця
зліпила,
кам’яні
скрижалі розбила,
а тоді —
в Гетсиманськім саду —
Тебе цілуванням
на страту
видала...
Кажуть,
Любов Твоя
у Велику Суботу
в каплицю храму
Благодатним вогнем
сходить,
тепер,
як і в минулі віки:
передається
світло Твоєї Любові
від серця до серця,
із рук у руки
у язичкові
лампадки
чи свічки,
Патріархом затепленої —
після молитви в Кувуклії...
Кажуть,
бачили Тебе Вітром,
що розділив товщу морську —
до дна — проділем,
як гребінець
до білої шкіри
розділяє коси.
...між водяних
навислих стін
по вологій землі
вивів
народ із неволі —
босим.
...Я знаю Тебе,
як щоку
знає сльоза,
як знає,
що десь є магніт —
атом заліза,...
Близько є,
невидимими
силовими лініями
пульсує,
шепоче залізу-мені,
як привабна пісня
солов’я навесні...
...і водночас
недосяжно віддалена
сила магніту —
мов нейтронна зоря
за краєм галактики-світу...
Так нездійсненно далеко —
як для зоставленого
з поламаними крильми лелеки
прощальний
ключа піднебесного — клекіт...
Магніт мій — скрізь...
тому
залишаюся тут, де є —
хоча
енергетичне єство моє
відгукується
на таємничий зов,
однозначно вказує —
куди мені йти:
завжди —
туди, де Ти...
туди, де Твоя
клична Любов.
Ти — напрямок?..
Ні. Напрямок —
це моя
віддана приналежність
до Тебе.
А — Ти?
Сила, що кличе —
куди?
Додому?
Де світло і затишок,
правда,
бо тут — ніч...
...як Сніговика,
беззвітно
кликала до вогню —
піч...
бо у нутрі його
була замурована кочерга.
Кожна людська туга —
це — за Тобою туга...
кожен мій рух —
вгору,
до неба —
це
неухильний вектор —
знизу — туди,
понад зорі —
до Тебе...
Ти — Океан,
«Аз — Єсмь Сущий»
смарагдових товщ,
як жовток у яйці —
суцільне Ядро,
чи як нурт плазми
в сонці:
Ти не знаєш
розділеності
чи роздрібленості
у абсолютній Твоїй —
цілісності.
Туди,
у прозорий смарагд Води
ведуть
преображення мого
творчого
добровільні сліди
чи спогади:
самим лиш відлунням
спільної частоти
глибини й висоти
Твоєї води,
як наголошені
у рядках склади,
що знайшли
суголосні
акцентовані ноти
і зав’язалися
у світлові вузлики
вібрації-музики:
різних природ
взаємопроникнення —
так
виникає пісня...
Пісня —
це голос Твій:
і хоч би — як пара в хмарі
летка,
в артерії —
крові плазма
чи, поцілована сонцем,
глюкоза солодка
у найтоншому капілярі
листка:
ким би наразі була,
яку б роль
у моменті окремім
виконувала,
я — неодмінно завжди —
Н2О — триєдина молекула
Твоєї —
від Початку — води...
...На моїй долоні —
стежки
проорані глибоко
і дрібні,
як резонанси і брижі хвиль
чи коливань візерунки
на поверхні поля
квантового, закарбовані...
Згортаю
паперову долоню —
«Тобі і вогню».
...За принципом
епістолярної формули —
прочитай і спали…
06.04.2026
ID:
1061961
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.05.2026 17:07:19
© дата внесення змiн: 06.05.2026 22:53:22
автор: Валя Савелюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
