*****
Мої думки, сини та дочки
Кохані та єдині,
Стають в віршовані рядочки
У ранішній годині.
Вони прокинулися, встали,
Бо ніч уже минула.
Нічні години всі розтали,
Мов сніг. Уже прибула
Із краю іншого та днина,
Що сонцем освітила
Всю Україну, що єдина
На світі всім, й відкрила
В душі новії почування.
І думи розбудила
У голові моїй вже зрання
Якась могутня сила.
І думоньки ті полилися
На цей папір рікою,
Мені сказавши: «Усміхнися.
Ми завжди із тобою».
І вірш новий з них утворився
Не перший, не останній.
Він з вас, думки, мов народився
На світ в порі цій ранній.
А звідки ж ви всі узялися? –
Із почуттів. Мов ріки,
Без них в тобі б ми не лилися
На світі цім повіки. –
Відповіли думки. Будую,
Як дім, я вірші ними,
Коли радію та сумую,
Легкими та складними
Стежинками життя земного
Йдучи безперестану,
Допоки ночі, дня одного
Засну й повік не встану.
Євген Ковальчук, 09. 10. 2021
