А літо вже стежини протоптало,
В гаях, лугах, на нивах по стерні.
І завжди всім його здається мало,
Коли воно зникає вдалині.
Так день за днем, вже й Спасівка минула,
Повітря розімліло на межі.
Тривога в серці ніби то й ̀заснула,
А сум туманом стелиться в душі.
Хоч лагідно високе сонце світить,
Тепло, мов мед, спускається з небес.
Та серпень - це останнє свято літа,
А далі - осінь...і нема чудес...
