Останется послевкусие крови.
Столетие, словно стол, на котором спасали
порванного псами прохожего.
Сшитая правая рука будет болеть по ночам, как цветок.
Но еще послужит, чтобы записать воспоминания,
чтобы поблагодарить судьбу за опыт и прощение.
Свет останется всполохами.
Свет школы, которую заканчивают дети,
и свет больницы, куда их привозят.
Ни одного поколения на этой земле, что проскользнуло бы между войн.
Ни одного кладбища, где лежали бы рядом дети с родителями.
Язык ещё пригодится, чтобы поблагодарить добрых хозяев.
Сердце - чтобы вспомнить, кто открывал полуночные двери.
Земля тех, кто благодарит.
Земля тех, кто спасается бегством.
Временно перемещается по пространству отчаяния.
Временно покидает поля скорби.
Благодарим тебя, время междуречья,
ритм ночёвки в степи,
благодарим тебя, память спасённых,
жажда тех, кто дождался дождевого потока.
Благодарим долгую зиму и горячее лето.
Благодарим крики, по которым нас
находили в ямах.
И только тебя не благодарим, Боже.
Только к тебе не имеем снисхождения.
Только тебя не зовём к разговору.
Слишком мало было у тебя для нас утешения.
Слишком скупым был твой голос, когда ты говорил о спасении.
Слишком упорно не подавал нам сигналов,
не напоминал о справедливости.
Ты знал всё заранее.
Видел всё с самого начала.
Поэтому и не отходил от нас.
Поэтому и оставался рядом.
Разделяя с нами скорбь.
Проклиная с нами небо.
Стоят вечерние столы.
Сидят за столами люди.
Смотрят на тебя с холодной обидой.
Смотрят на тебя с затаённой надеждой.
06.06.2025
(Перевод с украинского)
Оригинал:
+
Залишиться післясмак крові.
Століття, мов стіл, на якому рятували
порваного псами перехожого.
Зшита правиця болітиме ночами, як квітка.
Але ще послужить, аби записати спогади,
аби подякувати долі за досвід і прощення.
Світло залишиться спалахами.
Світло школи, яку закінчують діти,
і світло лікарні, до якої їх привозять.
Жодного покоління на цій землі, яке б прослизнуло поміж воєн.
Жодного цвинтаря, на якому б діти лежали з батьками.
Ще прислужиться мова, аби дякувати добрим господарям.
Стане серця, аби пригадати, хто відчиняв опівнічні двері.
Земля тих, хто дякує.
Земля тих, хто втікає.
Тимчасово переміщується простором відчаю.
Тимчасово залишає поля скорботи.
Дякуємо тобі, часе міжріччя,
ритме степової ночівлі,
дякуємо тобі, пам’яте порятованих,
спраго тих, хто діждався дощового потоку.
Дякуємо довгій зимі і гарячому літу.
Дякуємо вигукам, за якими нас
знаходили в ямах.
Ось лише тобі не дякуємо, Боже.
Лише до тебе не маємо поблажливості.
Лише тебе не кличемо до розмови.
Надто мало було у тебе для нас розради.
Надто скупим був твій голос, коли ти говорив про порятунок.
Надто вперто не подавав нам сигналів,
не нагадував про справедливість.
А знав усе наперед.
Бачив усе від початку.
Тому й не відходив від нас.
Тому і лишався поруч.
Ділячи з нами нашу скорботу.
Клянучи з нами небо.
Стоять вечірні столи.
Сидять за столами люди.
Дивляться на тебе із холодною образою.
Дивляться на тебе із зачаєною надією.
ID:
1041127
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.06.2025 21:01:20
© дата внесення змiн: 06.06.2025 21:01:20
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
