Губи, немов маки, цвіли молоді,
А очі - зелені... чи то голубі?
Неначе веселі, неначе сумні,
Всміхались так щиро... мені? Не мені?
Та сила жіноча- це слабкість її,
Вона така ніжна, легка у ході.
Не йде, а пливе немов по воді,
І так захотілось - обняти її.
Обняти так ніжно, на руки узяти свої
І більше ніколи не відпускати від серця її.
А може зустрівшись забути про все,
Несе мене в море, безкрайнє несе.
Полон не минучий, вона манить мене,
І з нею я враз забуваю про все.
Ми розчиняємось з нею у вирі подій,
Звучить лише тихе: - Мене ти зігрій...
