Зігрій

Губи,  мов  маки,  цвіли  молоді,
А  очі  -  зелені...  чи  то  голубі?
Неначе  веселі,  неначе  сумні,
Всміхались  так  щиро...  мені?  Не  мені?

Та  сила  жіноча-  це  слабкість  її,
Вона  така  ніжна,  легка  у  ході.
Не  йде,  а  пливе  немов  по  воді.
І  так  захотілось  обняти  її!

Ніжно  обняти,  на  руки  взяти  свої
І  від  серця  ніколи  не  відпускати  її.
А  може,  зустрівшись,  забути  про  все...
Несе  мене  в  море  безкрайнє,  несе...

Полон  неминучий,  вона  манить  мене,
Із  нею  я  враз  забуваю  про  все.
Ми  розчиняємось  у  вирі  подій...
Її  губи  шепочуть:  -Любий,  зігрій...  


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2025
автор: Горбаль Василь