Прийму, що кажуть, все цілком, відразу,
Поради мудрі – в скриньку золоту,
Та в пошуки даремно згаяного часу
Авже ж, хоч що там, не піду.
Колись із вченням Геделя у згоді
Неповноту я визначив свою,
І от тому я все життя своє відтоді
Ніщо із себе удаю.
Так виявилось легше і простіше –
Скрутити дулю Оккаму услід,
В відчуджень бульбашці і у сумління тиші
Прожити, ошукавши світ.
Пройдешніх весен пелюстки зів”ялі
Підуть на чай вечірній, - пий, радій,
Чавунно-стала непохитність ритуалів,
Як сублімація надій.
ніщо - може і є все-всесвіт-світ-світло, коли все, що мав, або бажав перестає загороджувати саму ідею буття поза часом і простором, і ти якимось чином відчуваєш це кожним зі своїх реліктово-зоряних атомів, на мить сформованих у високоорганізовану І дуже розумну форму матері
... коли людина пише - ніщо, вона, або лукавить, або не знає собі ціну. якщо лукавить, то хоче щоб її похвалили, якщо не знає собі ціни, то мені хочеться прийти і дати такого ляща, бо творити(жити) потрібно заради творчості, коханої, для людей і Всесвіту...
тож ніщо, це лувавство
Дякую, але ж і ціну знаю, і похвали не дуже хвилюють, а жити продовжую, звісно, хоча сенс цього з подальшим надбанням знань стає все менш виправданим. А все, що пишу, то насправді виключно для власного задоволення, але ж не для когось.
