Не варто мене розуміти, якщо не занадто чутка.
Навіщо ти вперто блукаєш в пітьмі, як поруч моя рука?
Як міцно аркан на шию - то знаєш куди буде крок.
Але, якщо знову ти хочеш летіти - навіщо давала зарок?
Мене називали Іуда. Я пристрасно їх цілував.
Навіщо ти сліпо довірилась їм? Їх клятви - звичайні слова.
Що довші нічні посиденькі - то тихше звучання сердець.
Навіщо ми разом вступили у гру, в якій очевидний кінець?
Для мене нестерпна байдужість. Я знаю коли і кому.
Якщо тобі раптом огидна свобода - будь-ласка: батіг і хомут.
Що більше безглуздих повторень, то менше поваги Отцю.
Навіщо ти міцно стискаєш замок? Мене не тримає ланцюг.
Ми стали сирим плагіатом, як втратили оригінал.
Не треба чекати закінчення фільму, у нього банальний фінал.
Що ближче остання хвилина - то значно чистіше душа.
Але якщо знову береш до рук плід - мене більше не спокушай.
Закрий мені шорами очі. Затисни долонями рот.
Залиш свої спроби копання в душі, там живе дуже дивний народ.
Боюся, тобі стане нудно. Ти навіть захочеш піти.
Але, як втомилась ходити по колу - запалюй до біса мости.
Зникають порожні зупинки. Травмай нас в нікуди несе.
Ніхто із сусідів не прагне зійти, наче їх вже ніщо не спасе.
Розбий очманілий будильник і я тобі вічність лишу.
Шукай те, про що я мовчу у листах, якщо я їх знов напишу.
Цікаво було читати 
