Коли спогади стануть тінями,
А всі рани заростуть квітами.
Тоді, може, діждем покоління ми,
Що не буде мірятись бідами.
Що очима Любові дивиться
На світ, дарований Божою рукою.
На ногах, на протезах, на милицях,
Але однаково з душею легкою.
Може, все ж тоді пригадаємо,
Віри нашої першооснова -
То Любов, яку ми вкладаємо,
В сказане, бо найперш було Слово.
