Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Як образ сонця (проза) - ВІРШ

logo
Ніна Незламна: Як образ сонця (проза) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 12
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Як образ сонця (проза)

    Зимові дні….     перший,  лапатий  сніг, що випав напередодні, від потепління, поступово зникав. Деінде по алеях, дорогах, в невеличких калюжах,  плавали  шматки чорно –рудого листя.
   Сьогоднішній день нагадував пізню осінь,  все піднебесся в шовковій  вуалі. Крізь неї, ледь- ледь пробивається  образ сонця. А золоті промені  тоненькі й короткі настільки, мов голочки, які довкола сонця створили  сяючий круг. 
    Вадим, вийшовши з  під’їзду свого будинку, позирнув на небо, посміхнувся й про себе ,
-Така краса і так незвично тихо, благодать.
Звичним рухом руки, поправивши на шиї шарф,  підмахнув  русявого чуба, поспішив до зупинки автобуса.
   Він  більше десяти місяців знаходився  в гарячих точках війни, від рашистської навали захищав Україну.  Скільки жахіття довелося побачити, витримати  і пережити  під Вугледаром, Бахмутом. Нині ж, на п’ять днів має відпустку, а згодом на потяг  по призначенню, в Миколаївський округ.
   Провівши  два дні вдома з батьками й меншою, на десять років, сестрою, вирішив навідатися до бабусі. Її строгість і безмежна любов, виховала в ньому мужність, чесність, повагу. З самого малку й до одинадцятого класу, він майже постійно був поруч з нею.
   Бабуся для сім’ї, як  швидка допомога, коли  в  сина й невістки завал на роботі, чи хтось захворіє. З часом, він не хотів йти додому, бо вже народилася сестра, яка не давала  спокійно виспатися.  А вже  старшим -  права рука для бабусі,   прибрати  в квартирі, сходити в магазин за продуктами та оплатити  комунальні платіжки. Після навчання в технікумі, служба в армії. Тепер, йому випала доля присвятити час, прийняти участь у війні за Незалежність країни, вигнати ворогів з рідної  української  землі.
    Хоч по телефону і спілкувався з бабусею, але ж дуже хотів побачити її світлі, добрі очі,  усмішку, ніжний погляд. І, як завжди почути від неї приємні слова підтримки,
- Молодець онучку, молодець. Хай Бог тобі допомагає. 
   Якби років п’ять назад, можливо вона б і сама приїхала. до них. Але нині жаліється на болі в  ногах, що ледь- ледь  передвигається по квартирі. Тепер нею опікуються батьки й сестра  та він сподівається,  після повернення,  ніколи  її не покине. Колись йому так  була потрібна її підтримка, тепер він серцем відчуває, що їй  має стати опорою.
Раптовий телефонний дзвінок примусив зупинитися.
-Ало, бабусю, я вже йду на зупинку автобуса. Може  тобі якісь ліки треба купити?
-Та ні, хлопчику,  в мене все є. 
-Ну добре! Через хвилин сорок, я буду.
  Відразу зиркнув  в телефон  на повідомлення. В  ньому  й досі не видалене повідомлення від Юлі. Він його мабуть буде пам’ятати все життя. Вони дружили два роки і в планах мріяли про весілля. Але війна перекреслила всі мрії й  сподівання. Коли вона повідомила, що їх сім’я виїжджає  до Німеччини, то ніби під ногами  провалилася земля. Скільки розмов, умовлянь, але все марно. Йому ніколи й на мить не приходила в голову думка, що  у  важкий для країни час,  можна кудись поїхати. І чого, адже  ми далеко від Сходу. Дякувати Богу, тут спокійно, лише інколи лунають сирени. Його доводи не зупинили її. Зрозумів, вона  його не кохає. Буквально через два місяці  отримав СМС-
 « Вадиме, якщо кохаєш, приїдеш. Я влаштувалася на роботу, в Україну не повернуся.» Тільки тепер, пройшовши шлях під пострілами, він зрозумів, для неї це була, як гра в  шахи. Виграти, значить отримати гарного чоловіка та й іще з квартирою. Поневолі згадував, як вона цікавилася  про стосунки з бабусею. І часто запитувала на кого вона перепише квартиру, на сестру чи на нього.
  Те, що сталося, можливо й на краще - не раз у бліндажі над цим роздумував. Згадував бабусині слова,
 -Все, що рапляється, значить так треба, інколи нами керує доля. Напевно, коли б такі слова були сказані коли навчався в школі, в  дев’ятому - десятому класі, тоді б сміявся. Але ж нині, уже можна сказати,  трохи пройшов школу життя,  повністю згоден з нею.
   По дорозі до зупинки автобуса, в магазині придбав дещо з продуктів і невеличкий торт. Без торта він ніколи не їхав до бабусі, знав, що вона  любить «Пражський». Через кілька місяців розлуки і приїхати без торта, ні, це не про нього.  
  Біля зупинки автобуса людно - Ой, чи й впхаюся в цей, що приїде, а наступний же, аж через двадцять хвилин.
  Люди вереницею стояли один за одним. Тільки підійшов, за ним відразу  стала дівчина, запитала,
-Ви останній?
 У відповідь кивнув головою. Та її дзвінкий, веселий голос, чомусь привернув увагу, повернувся до неї.
Що перше йому кинулося в очі, це світло- русяве волосся,   розсипане  по   тендітних плечах. Бежевий колір курточки і біленький кептур, дуже пасував до її  зелено -  блакитних очей. На якусь мить задивився, хотів пригадати, на яку принцесу вона схожа? В якому мультику, бачив подібне личко.  Враз,  його хтось несподіваного штовхнув, чоловічий голос попередив,
-Автобус їде, не лови  ґави, бо  з-за тебе не поїдемо.
  Добре, що автобус приїхав напівпоржній, люди  спокійно проходили по салону.  Уже при відправленні автобуса, люди підбігали й наполягаючи пропихалися в  салон, благали  іще трохи посунутися.
- Ото людей! Ніби кильки в банці, як колись, ще  в дитинстві. Чомусь це спало на думку. - Тепер  килька в  банках плаває, ніби у водоймищі.Від думок, аж  посміхнувся.
Проходячи по салону, вперед себе пропустив дівчину. Перед нею, де й взялася,  доволі повна жінка, років п’ятидесяти. На грудях тримала пакет,  грубим голосом попередила,
-Пробачте, в мене тут яйця, прошу не штовхайтеся.
 Воно би все й нічого, але  дівчина невеликого зросту, при найменшому зайвому рухові,  пакет ледь не падав  їй  на обличчя. Вона була змушена розвернутися, тепер, ці чаруючі очі інколи дивилися на нього. Дівчина  притискала до себе напів пустий пакет, з сірими папками. Її так затиснули, що вона не в змозі була дотягнутися до будь чого, щоб триматися. Звичайно  така поїздка не викликала задоволення, але треба змиритися,  уже іншого виходу  не було. Перед поїздкою  роздумував, можна й на таксі  добратися, але ж так хотілося трохи пройтися,  проїхати  старим, знайомим маршрутом.
Вадим,  у  руці тримав  пакет з гостинцями і цією ж рукою тримався за верхній поручень автобуса. При зупинці і відправленні автобуса,  він другою рукою намагався загородити дівчину від поштовхів.
Через  пару  зупинок, щоки дівчини почервоніли. -О, яка ж гарна- помітив, цікаво  на якій зупинці вона зійде? Думка, як оса- Хоч скоро й відчалю на службу, але якщо познайомлюся, це ж не  вважатиметься  гріхом. Скільки їй років? Напевно двадцять, а може заміжня? Та ні обручки немає. А хай  там,  чому й  не ризикнути?
 Тільки  на передостанній зупинці,  з автоса вийшло багато пасажирів. Він помітив, що вона пройшла вперед до виходу, але не вийшла.
 І чого це я на неї вирячився -  подумав у той момент, коли помітив, вона  поглядом буквально просвердлювала його. Їх погляди зустрілися, на її обличчі з’явилася усмішка.
- Чи це мені ввижається, подумав і несподівано  кліпнув очима - Чи це насправді відбувається? Та дівчина уже опустила голову, повернулася в сторону водія. Цікаві обставини, помітив про себе.Чи й справді познайомитися? Але ж  в мене всього три дні й шукай  вітра в полі. А можливо все ж варто?
   Нарешті  остання  зупинка. Дівчина поспіхом, жваво стукаючи підборами чобітків по східцях, першою покинула автобус. Він не намагався її переслідувати, але ним керувала цікавість, в якому ж напрямку вона піде?
Зійшовши з автобуса,зиркав по всій окрузі- Тепер зрозуміло, чому так багато людей,  нарешті добудували  два дев’ятиповерхові будинки. На деяких балконах висіли  речі, білизна. Комусь таки пощастило -  подумав він і поспішив до п’ятиповерхівки.
 Чекай, а де ж поділась дівчина? Ото роззявляка, загубив?
 В метрах тридцяти від себе, попереду, побачив її. На душі  відразу потепліло. - Ти ба, часом не в  той будинок йде, що і я. Цікаво, до кого це сонечко приїхало?  Я ж тут  наче  усіх знаю.
Раптовий дзвінок, змусив відволіктися від думок. 
На зв’язку бабуся,
-То ти вже скоро, чому забарився,  нічого не купуй,  в мене все є.
 -Я вже майже під будинком, за  п’ять хвилин  буду в тебе.
   Почувши, що онук  підходить до будинку, Софія Іванівна,  на плечі накинула  пухову хустку  й вийшла на балкон. Здаля, по алеї побачила Олю, сусідську дівчину, за нею, швидко йшов онук. Їй здалося, що він  доганяв її.
-І коли це він з нею познайомився,- сказала голосно  і  відхилилася назад, ніби заховалася. Все ж спостерігала, що буде далі. Та усе виявилося марно, онук її  не догнав. Старенька трохи  розчарувалася та згодом, подумки себе заспокоїла -  Чи то вже я собі напридумала. 
Повернулася в кімнату, намірилася до вхідних дверей. Все ще в пуховій хустці, під дверима  здвигнула плечима, посміхнулася –  Хай я послухаю, чи будуть спілкуватися чи ні. Мабуть треба трохи почекати.  За мить блиск у очах, про себе тихо,
- Ой бабо, не пхай носа до чужого проса, але ж так цікаво, що там  коїться.
  Тим часом, Вадим прискорив ходу -  Оце так- так, подивіться, - йому хотілося сказати в голос, -Вона навіть у це й же під’їзд зайшла. Широкими кроками, поспішив за нею - В якій  же квартирі мешкає?
   Дівчина  почула його кроки, зупинилася  на площадці між другим і третім поверхом. Він саме  розвернувся йти слідом за нею. Та її  сполоханий, зацікавлений погляд., змусив його зупинитися,
-Та ти не бійся, я на четвертий поверх йду.
-На четвертий? - здивовано запитала вона, відійшла в сторону й продовжила, - То проходьте.
Вона стояла навпроти вікна, на фоні світла її волосся, злегка відбивалося золотим відтінком.  На якісь секунди  хлопець закляк на місці. -Ти диви, вона ж як образ сонця.
-То йдіть, бачу ви поспішаєте.
- Ой та що ти прямо на ви, хіба я на дядька схожий. Не дивись, що я трохи засмаглий,  був на кордоні, а там війна, думаю ти знаєш. Це на кілька днів у відпустку приїхав, зараз йду в гості  до бабусі. Може  ми познайомимося?
-Та я з першими, хто потрапив на очі не знайомлюся.
- Бачу ти гордячка.
Її обличчя миттєво почервоніло,
-Я б так не сказала, просто собі ціну знаю, тому  з обережністю ставлюся до  незнайомих  людей. Хочеш на ти? Гаразд, хай буде так!  Ти  йди,  хай я побачу до кого це ти йдеш у гості, тут бабусі майже в кожній квартирі.
   Софія Іванівна чомусь хвилювалася,  прислухалася, що коїться за дверима. Чула якийсь гул та окремі склади » ти, ба «- її це дратувало. За кілька секунд  терпець ввірвався - Це скільки часу треба, щоб піднятися на четвертий поверх. А може вони вже там цілуються, от халепа, отак зразу?  Нарешті вона почула за дверми шарудіння. Уже придивилася у вічко вхідних дверей, Оля  ключем відкривала замок квартири і весь час озиралася. Тут жінка не витримала, відчинила двері,
-О! Олю, добрий день, а я онука, Вадимчика чекаю.
 Він уже стояв на площадці між третім і четвертим поверхом,
-Я тут бабусю, вибач трохи затримався.
-Олічко зайди до нас на чай, я познайомлю тебе з моїм героєм. 
Дівчина зашарілася,- Та мені незручно.
Старенька обурливо,
 -І що тут такого незручного? По - сусідству не можна відказувати. 
Дівчина скоса позирнула на нього,
 -Ну хіба познайомитися з вашим героєм. Гаразд, зараз зателефоную мамі і черех хвилину – другу прийду.
     Оля не гаяла часу – А він нічого та й видно не нахаба. Чому й не познайомитися? Хіба в доброї бабусі може бути  непорядний онук. Але у житті всяк буває - тут же  змінила думку. -Каже був на війні,  сміливий,  адже туди  не кожен піде. То добре, що не має заячої вади.
  Одягнувши светр рожевого кольору, крутнулася біля дзеркала, на плечах поправила волося, на обличчі усмішка,
-Ну,що ж  побачимо, що за онучок.
 На ходу, зі столу підхопила коробку мармеладу, за мить закривала двері на ключ.
 Вадим біля дверей уже  чекав на неї, 
-У нас вже стіл накритий. Чуєш, як пахнуть голубці?
  Її привітний образ обличчя, прямий погляд для нього, як промінчик сонячного тепла. Переступивши поріг, протягнула до нього  руку,
-Звичайно чую, мені вже їх доводилося  куштувати, знаю смачні. Але давай краще офіційно познайомимося. Я Оля, мені  двадцять один рік, працюю фармацептом в  аптеці, одна у батьків, не заміжня, дітей не маю.
Вадим  такого знайомства не очікував, спостерігав, як дівчина  водила очима, часто кліпала ними  й хитро  позирала на нього.
Але ж взявши її руку в свою,  відчув її хвилювання,
- Ну я Вадим, дуже приємно, проходь.
З кімнати голос Софії Іванівни,
 -Оце так знайомство, це ж треба такого. Все і відразу, як те морозиво на тарілці, бери і смакуй.
Після почутих слів, очі дівчини  округлилися, на щоках з’явився рум’янець. Зробивши  невеличкий крок до нього, прошепотіла.
-Ой, я думала  двері  в кімнату зачинені.
-Та все нормально, проходь.
 Софія Іванівна сиділа за столом, її привітний погляд зняв з дівчини напругу, 
-Сідайте разом пообідаємо. Як кажуть чим багаті тим і раді.
На столі  кілька тарілок з холодними стравами, посередині у великій глибокій тарілці парували голубці.
Дівчина, сказала з легкою усмішкою на губах,
-О, а голубці пахтять, аж слинка тече. З задоволенням пообідаю, голодна, як вовк. Хоч сьогодні в мене вихідний день, але в аптеку привезли ліки, треба було дівчатам допомогти.
    Пообідавши, за столом спілкувалися  іще зо дві години. Тему війни не обговорювали, адже розуміли, що Вадим все рівно нічого не розповість. Софія Іванівна дістала фото альбом,  Олі показувала фотки, дещо розповідала  про малого онука.
   Надворі сіріло… Вадим зателефонував додому,
-Мамо я  ночуватиму  в бабусі.
-Та, як же це синку, ми з тобою і не наговорилися.
Завтра мамо, завтра, я висплюся і приїду.
Він нахилився до дівчини,
-Пішли прогуляємося.
  Вона  ніби трохи й здивувалася, дивилася на Софію Іванівну, наче чекала, що вона скаже.
 Жінка рукою торкнулася плеча онука,
-Так  - так  хлопчику, поки молоді, не  гайте часу. Гуляйте, радійте життю, беріть від життя, все що можна взяти, адже воно не таке й довге.
-То ми пішли? – запитав Олю.
-Гаразд,- дівчина  вже стояла біля дверей кімнати, продовжила, -Тільки недовго, мені завтра на роботу. Піду своїм скажу та одягнуся.
Софія Іванівна, спитала весело,
-То вам до двадцять другої години  часу досить? 
Вадим посміхаючись,.
-Добре бабусю, я шкільний розпорядок дня пам’ятаю, не хвилюйся, будемо  вчасно.
   Широка алея до річки, з двох сторін  освітлена ліхтарями. Їм обом здавалося, що уже давно знайомі, трималися за руки. До ніг падало світло, ніби запрошуючи на безпечний шлях, яким можна пройти по стежині життя. Потік автівок, автобусів, маршруток…  життя у вирії, гамірно. Та все це, не завада для спілкування про життя. З гарним настроєм, з усмішкою на обличчі, Оля розповідала анекдоти  про медиків. Навіть не помітили , як швидко сплинув час.
   Йому подзвонила мама,
-Синку ти де, вже на пів десяту, ти вже відпочиваєш?
- Ні мамо, я недалеко від будинку, вже йду додому. 
-  Ти що друзів зустрів?
- Завтра мамо, все розповім завтра. На добраніч, хороших снів.
     Крок за кроком.. усміхаючись один до одного, стремління злетіти. Взявшись за руки,  мов птахи розкрили крила, швидко підійнялися на четвертий поверх. Оля  збуджена, розчервоніла, кинула хитрий погляд і вмить зникла за дверима своєї квартири.
Вадим, від несподівання, аж  сплеснув у долоні,
-Опа, була пташка й випорхнула. Цікаво, звідки вона знала, що двері  не замкнені. Ну нічого,завтра я тебе без поцілунку не відпущу.
   Вадим зайшов до квартири…бабуся дивилася телевізор.
 Побачивши онука, очі сповнені ніжності,
-Ну, як тобі Оля?
 - Ти ж знаєш,  у мене від тебе секретів майже ніколи не було. Скажу чесно, як на сповіді, вона, як сонце, чи частина його. Приємна в спілкуванні, весела. Зізнаюся,  її очі, личко та й загалом, вона  мені сподобалася.
 - Ти правий, вона справді, як сонечко. Вони сюди переїхали пів року назад. Батько  в школі викладає українську мову й літературу, а мама її  працює медсестрою в  лікарні. Дівчина добра, привітна. Інколи мені ліки приносить та й, як треба тиск поміряти, ніколи  не відмовляє.
-Я тебе зрозумів. Що значить  ти мене викохала, у нас з тобою і погляди співпадають. Все йду спати, на добраніч.
Жінка подивилася вслід - Ох, якби ж не війна, то можливо б і на весіллі погуляла, а так хто знає, коли закінчиться та чи й доживу.
   У квартирі Олі… мати  різко встала з-за столу,
-Ти  так влетіла! Чи за тобою хтось гнався?
-Ні мамо, все добре, - глибоко перевела подих.
-Та ти  червона, як варений рак.
-Все нормально мамо… все нормально.
Вона роздягалася, зняла чобітки. Обома  руками провела по обличчю, 
-А й справді, мені чогось так жарко…
Мати всміхаючись, з під лоба подивилася на неї,
Ну- ну… нічого не хочеш сказати, хто так стривожив твоє сердечко.
 -Слухай мамо, а  в тебе таке було?
-Яке таке ?
Ну таке, щоб  враз і здалося що це він той, до якого  хочеться притулитися, щоб обійняв, поцілував. Ну, думаю ти мене розумієш…
-Ну  так, звичайно було. Он той, уже бачить  другий сон, а я  не сплю, тебе чекала.
 Обійнявши доньку,
-Вітаю! Але май голову на плечах.
-Ой, що ти таке кажеш. Йому через два дні відчалювати на війну.
 Мати, присіла в крісло,
- А це вже діло серйозне. Це випробування і надії. На жаль важкі часи на нас іще чекають, все може бути
 -Це ти про що?
-Та так нічого, лягаймо спати.
   Зимовий ранок… Вадим і Оля, взявшись за руки, стояли на платформі.  З хвилини на хвилину мав прибути потяг.
Дівчина ледь стримувала сльози. - Як мало часу ми провели з тобою, всього лише три вечора, це, як кілька піщинок у морі. Для когось мабуть і непомітні. А тут,  душа розривається на частини, не хочеться відпускати. Вадим ніби відчув її душевний настрій. Обома руками пригорнув до себе,
-Чому принишкла, сонечко, не ховайся в роздумах - хмарах. Подаруй усмішку, щоб я запам’ятав на все життя. Щоб не забув на передовій, а твої очі, ці чаруючі очі, щоб у важку годину підтримували мене.
 Здавалося, поцілунок мав бути солодким та вони вдвох відчули  смак полину. Прошепотіла,
- Пробач…розкисла.
Занурилася в його груди,
-Ти повертайся, чуєш, повертайся!
 Провідницею, впоспіх  зачинені  двері… потяг набирав швидкість. Чолом притулившись до скла  дверей, Вадим й досі не відривав погляд від  її  очей. -Ти світи мені, світи, як образ сонця. Як образ світлих намірів, нашого повнокровного життя, незламності. Я повернуся, мені потрібна тільки ти. Ти  - сенс мого життя, шанс вижити, бо я тебе кохаю.

                                                                                                    19.12.2023р
                                              

ID:  1004371
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.01.2024 15:32:27
© дата внесення змiн: 29.01.2024 16:11:10
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 12 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Н-А-Д-І-Я, Lana P., Олеся Лісова, Капелька, Катерина Собова, Наталі Косенко - Пурик, Родвін, liza Bird
Прочитаний усіма відвідувачами (189)
В тому числі авторами сайту (22) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Валерій Лазор, 17.03.2024 - 01:26
Чудовий твір, легкий і важкий одночасно. Настрою Вам, пані Ніно 16 16 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую пане Валерію! give_rose
 
Закохана в море, 05.02.2024 - 15:59
Прочитала на одному подиху! sp Нехай якнайшвидше закінчиться війна!І не забудьте запросити на весілля) 16 give_rose hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна! give_rose
 
Пісаренчиха, 02.02.2024 - 17:31
І радість, як не дивно, з нами трапляється випадково. Головне не розминутися.
Подобаються Ваші твори. Життєстверджуючі.
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам дякую! Приємно,що читаєте мої твори.Нехай щастить! give_rose
 
Родвін, 02.02.2024 - 14:15
Пані Ніно, а продовження буде ?!

Тільки ж майте совість - якщо поранення, то легеньке, щоб все на місці лишилось і щоб бабця до весілля дожила.

Домовились ? biggrin hi 16

Прекрасне оповідання, легко читається.
Радий зустрічі.

ros ros ros ros ros        
021     
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую пане Миколо! Рада.що сподобалася проза. Поки, ж війна,важкі часи,як далі буде ,хто знає. Вона ж його й досі чекає. give_rose
 
Галина Лябук, 01.02.2024 - 23:40
Ось так шукають, згодом знаходять одна одну дві долі, а потім
- на все життя. Цікавий твір, що так талановито написаний, читається одним подихом, Ніночко. Спасибі Вам за миті вечірнього відпочинку. 12 12 16 icon_flower
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую за теплий коментар! give_rose 22 21 22
 
Чайківчанка, 30.01.2024 - 20:33
give_rose 12 Це ж треба мати талант, терпіння, час, щоб описати історію.Майстерно.Молодець!Хай закінчиться війна.
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваші слова та й до Бога! Щиро дякую! give_rose
 
Lana P., 30.01.2024 - 14:11
чудово!!!
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Рада, що сподобалася проза. Дуже дякую,Ланочко! give_rose
 
Віктор Варварич, 29.01.2024 - 19:17
12 Як майстерно змалювали! hi 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую п. Вікторе! give_rose
 
Микола Холодов, 29.01.2024 - 18:31
12 12 12 ros ros ros
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна пане Миколо! give_rose
 
Олеся Лісова, 29.01.2024 - 18:07
12 16 Нехай любов здолає всі негаразди і поєднає люблячі серця. 021 Гарно, Ніно! 22 22 23 23 23
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за підтримку! give_rose
 
liza Bird, 29.01.2024 - 18:00
Так хочеться щоб вони були разом, щасливі, закохані та закінчилась війна. Дякую п. Ніно! give_rose 021
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую п.Лізо! give_rose
 
Н-А-Д-І-Я, 29.01.2024 - 17:53
12 12 16 16 Чудовий твір про хороших людей, їхні почуття.Думаю, що все буде добре! Повернеться Вадим обов"зково. Дякую, Ніно, за ваші чудові твори! sp 9 021 019
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую п. Надійко! give_rose
 
Капелька, 29.01.2024 - 17:02
12 12 Актуальна, душевна проза!
Нехай любов, сила і правда перемагають сучасне зло.
Нехай долі Вадима і Олі поєднаються і будуть щасливими! 43 16 42
Дякую Вам, пані Ніно, за цікаве, достойне, сонячне оповідання!
16 16 icon_flower icon_flower icon_flower hi 22 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую пане Олексію! give_rose
 
12 16 Добре є! Моє шанування! hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за підтримку! give_rose
 
Катерина Собова, 29.01.2024 - 15:41
12 12 12 Ця зустріч не випадкова: це доля, і віримо що вона буде щасливою! Прекрасний твір, Ніночко! 16 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую п. Катеринко!хай Бог оберігає наших славних воїнів! friends give_rose
 

Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
x
Нові твори
Обрати твори за період: