Я буду чекати безмежно й печально,
І знову дивитись в вікно.
Чому та розлука така невблаганна?
Чому сіє смутку зерно?
Казав, що піду, повернусь незабаром,
Чекай усім серцем, чекай!
Пішов на війну із ранковим туманом,
Пішов за нічний небокрай.
Печаль на душі, і я все дивлюся,
Туман там лежить під вікном.
Вернися! Тобі, як ніраз, посміхнуся,
І щиро зустріну, з теплом.
Та не вертався. Смерть чи полон?
Туман розлучив нас назавжди.
Я ж віддала свій останній кулон,
Щоб був, як ніколи, відважний.
Відважний не той, хто стрибає в вогонь,
А той, хто від нього рятує.
Ти вже є легенда, солдат і герой,
Я знаю, що ти мене чуєш.
Я чую тебе і дивлюся в туман
На іншому боці світанку.
Хотів би, щоб це усе було обман.
Сьогодні не спав аж до ранку.
Я думав, а що як біда чи полон?
Що буде з тобою - не знаю.
Стискаю в руках твій чарівний кулон,
Бо це і усе, що я маю.
В наступний туман у вікно подивись,
Дивися завжди і надійся.
Побачиш живим - мені посміхнись,
А ні - то вже більше не бійся.
ID:
965069
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.11.2022 16:33:43
© дата внесення змiн: 08.11.2022 16:33:43
автор: Христина Браун
Вкажіть причину вашої скарги
|
