Вона пішла і витончена постать
Повільно провалилася в пітьмі.
Вона немов сказала: «Милий, досить,
У щасті бути хочеться мені.
Із тугою ми просимо у Бога
Іще нам дарувати кілька днів,
А інші нам дарунки ні до чого,
Бо серця два палають у вогні..»
Вона пішла, пітьма її укрила,
Але закрити зовсім не змогла
Вона вогнем із серця там світила,
Бо лиш коханням вже давно жила.
