Сниться рідна хатина мені
В малахітових шатах розмаю.
В полохливо-бентежному сні
Марно стежку до неї шукаю.
Як в дитинстві, біжу навпрошки.
Та туманами вкрита дорога.
Лиш тихцем гомонять спориші,
Розстеляючи стебла розлогі.
Ледве чутно палітру розмов,
Тільки мова чомусь невідома.
Навкруги озираючись знов,
Не знаходжу стежину додому.
Безпорадно вдивляюсь удаль,
Між світами застрягши у часі.
Незнайома, підступна печаль
Корчить хижі, отруйні гримаси.
Тільки лине заливчастий спів
З непроглядно-забутого гаю.
Та стежину вітрисько замів
До хатини і рідного краю.
Загубилась в дитинство тропа,
Як і сон у ранкових загравах.
Від ілюзій лишилась сльота
І душа в незагоєних ранах.
04. 12. 2021 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Фото з інтернету
Дякую, пані Наталю, за коментар. Якщо є куди, то повертаємося фізично, хоча б до хатини, а якщо хатини вже немає, то хоч в думах. Зі святом вас Святого Миколая! Хай він оберігає вас і вашу родину. Усіх вам благ!
Так, пані Катерино. Зараз особливо тривожно. Все робиться, щоб остаточно знищити село. Останній прийнятий закон про податки на землю, остаточно змусить селян масово її продавати. Спочатку землю скуплять, а потім будуть розпродавати. Дякую вам за коментар. Гарного вам дня і всіх благ!