Сидим на лаві я та кіт,
воркочемо про вчора.
Уже минуло стільки літ
у радощах і горі.
Немало витекло води,
багато з’їли каші…
Не стрінете тепер біди*
на вулиці ви нашій.
Спішать кудись круті авто
й мопеди у погоні.
Та чи згадає нині хто,
як цокотіли коні.
До матінки тут линув я,
за татом бігав слідом…
А нині, пухом їм земля,
й мене всі кличуть дідом.
18.09.21р.
*Біда – двоколісний однокінний візок.
