Дорогу цю я пам"ятаю,
Ген-ген видніється село,
Куди б життя не завело,
Я кожен раз сюди вертаюсь.
До болю рідні краєвиди:
Ріка, місток та млин старий,
Як посивілий дід сумний,
Ніхто про вік його не відав.
Він був таким як ми росли,
Лишився і тепер тим самим,
Та був оточений возами.
Молоти збіжжя всі везли.
Сумує без роботи млин,
Тепер нема в ньому потреби,
І лопасті мов голі ребра
Стоїть як сиротина він.
Напівживе моє село,
Болить душа як все згадаю,
Воно було для мене раєм,
І цілим Всесвітом було.
Тут корені мого життя,
Тут наче рідна кожна хата,
Пішла в світи я мандрувати,
Несла в душі святе тепло.
Перемололо все життя:
Чужі живуть у рідній хаті,
Таких як я, мабуть, багато,
В той рай немає вороття.
Галина Грицина.
Як гарно! Душевно... 
