Про що так тихо шепотіло море,
У дзеркалі води палав від блискавок вогонь,
Чому із подивом дивилися так зорі,
Мою ти просто руку,взяв до своїх долонь.
Мою ти руку грів в долонях біля моря,
І навіть не обняв за плечі ти мене.
Душі тепла хотілося, не спорю.
Та я все думала. що скоро все мине.
Так все минуло і не вернеться ніколи.
Ні шторм, ні гори і ні хвилі по воді,
І спогади потонуть, мов камінці у морі,
Що їх із берега ми кидали тоді.
А що залишиться , питаю я у себе,
В долонях і в душі залишиться тепло,
Не маю права запитати я у тебе.
Хай буде так, немов нічого й не було.
Але ж були , це море, шторм і вечір,
І дрібний дощ, і вітер за вікном,
Як зараз хочеться, щоб ти обняв мене за плечі
І мої руки знов зігрів своїм теплом.
Галина Грицина.
