Коли приходить ніч, глибока темінь,
В розчинене вікно я чую стук коліс.
І спогадів накриє раптом повінь...
Душе моя! Не треба тільки сліз.
Я закриваю вуха, щоб не чути,
Нехай минуле не торкається душі.
Та все ж душа не хоче все забути,
І мається минулим у тиші.
І кожен жест і слово повторяє,
Згадати голос намагається чимдуж.
І знову й знову пам"ять відновляє
Розмову двох заблудших в світі душ...
Війнуло вітерцем, й похолодало.
Відлунням десь промчався стук коліс,
І спогади повільно замовкали...
Це ранок приховав неспокій, його зміст..
