Я тебе обніму і колько́ю щокою
Акуратно притиснусь до тво́го лиця.
Я спішив, боячись розминутись з тобою,
Не голився й летів – поєднати серця...
Ех, якби болі ці найколючими стали,
Що надалі завдам існуванням моїм.
Адже в долі людській ми не раз насипали
Сіль на рани милішим і рідним своїм...
Я тебе обніму, щоб почути як б'ється,
Серце, птахом нестримним в полоні сіте́й...
Ми те знали, що нам розставатись прийде́ться,
І дивитись – як сльози спадають з очей...
Оригінал.
Я тебя обниму и колючей щекою
Аккуратно прижмусь, поцарапать боясь.
Я спешил, чтобы не разминуться с тобою
И щетину побрить не успел, торопясь...
Эх, была б эта колкость наибольшею болью,
Что тебе причиню дальше жизнью своей.
Нам ведь – людям – не редко случается солью
Посыпать раны тех, кто всех прочих милей...
Я тебя притяну, чтоб услышать, как бьется
Сердце птицей свободною, запертой в клеть....
Мы же знали, что нам расставаться придётся
И на слезы в глазах друг у друга смотреть....
Автор Виктор Залевский
