Буває, що і день доладний
Погана звістка перетне...
І серце скорчить біль нещадний,
Зсудомить горло та смикне́ ...
Сьогодні Маму сповістили,
Що син геройськи смерть зустрів...
Рукою очі вже зтулили...
Він потім в небо не глядів...
А він так полюбив в дозорі
При погляді в нічний туман,
Спочинок бачити на морі,
Ранковий спорт – без болю ран.
В мороз помріяти про літо –
Як мріємо про це всі ми.
Щоб над усім цим білим світом,
Був мир і не було війни.
Міста мрів дальні осягнути,
Де він ніколи не бував...
Хотів жорстокі дні забути –
Як з ворогами воював.
Дім бачив, сад і перемоги,
Згадав усіх – кого любив...
Російський снайпер із залоги,
Хлопчину пострілом убив.
І ось тепер у приголов'я:
Бабусин й мамин ревний крик...
Після́ зомлілого безмов'я,
У їхні душі біль проник.
У них в очах, які засклІли,
Лишила туга слід на вік.
Тепер ось лічиться померлим
Ім найрідніший чоловік.
Тепер його труна сховає,
По краю гвізді увіб'ють.
Мов гуркіт грому, пролунає
Прощальний траурний салют.
Життя віддав за Україну,
Такий ще юний хлопчик той:
Морпіх небоязки́й! Мужчина!
Вкраїнець гідний! Наш Герой!
Оригінал.
Бывает, что и день погожий
Дурная весть перечеркнет
И сердце болью покарежит,
И горло спазмами сведёт...
Сегодня Маму известили,
Что сын геройски принял смерть.
Его глаза рукой закрыли,
Им больше в небо не глядеть.
А он ведь так любил в дозоре,
В ночную вглядываясь мглу,
Мечтать об отдыхе на море
И о пробежке по утру.
Мечтать на холоде о лете...
Как, впрочем, все мечтаем мы.
И чтоб, на этом белом свете,
Был мир и не было войны.
Мечтал о городах далеких,
Где он, покуда, не бывал...
Мечтал забыть о днях жестоких
Когда с врагами воевал.
Мечтал о домике , о саде,
И обо всех , кого любил....
Да русский снайпер был в засаде,
Мальчишку выстрелом убил.
И вот теперь у изголовья
Рыдают бабушка и мать...
На них свалилась глыба горя,
Их боль в словах не передать
У них в глазах остекленевших.
Запечатлилась скорбь на век.
Теперь вот числится в умерших.
Их самый близкий человек.
Его накроют крышкой гроба,
И гвозди по краям вобьют.
И прозвучит раскатом грома
Прощальный, траурный салют
Он отдал жизнь за Украину.
Хотя и юный был такой
Он показал себя Мужчиной,
Морпех, Украинец, Герой.
Автор Виктор Залевский.
ID:
829903
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.03.2019 20:53:27
© дата внесення змiн: 03.05.2019 18:16:55
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|
