РОЗ’ЄДНАННЯ ДУШ
Вдень кряче ворон
Один між гілками,
В бездонную синь
Сягає журба.
Безмірна, як небо,
Любов у мами -
Повростала в діти,
Як в воду верба.
А мамине тіло,
Смиренно-смиренно,
Пливло над снігами
В останнюю путь.
Мороз в надвечір’ї
Шугав понад нами
І жахом прощання
Ломилося в грудь.
-Не прийду, ніколи,
До вас мої дітки.
І не пригорнуся
І не насварю.
Без мене шануйте
Родину і літа:
-Я вже в домовині
І - тлінням горю.
Над натовпом в простір
Брело безкінечне,
Невичерпне горе:
Роз’єднання душ!
Берези і сосни
Вклонилися гречно:
-Виходьте у люди,
Дітки, самотуж...
06.11.2001р.
