Ти не дивись на мене крізь кільце диму.
Однаково між нами нічого не вийде.
Бо бачиш перед собою тверезу людину,
Яка у болоті спокою гине.
Сіра речовина стає як бетон.
Тобі словами її не пройняти.
І навіть срібний дзвінкий камертон
Не може стіни зламати.
Кільце диму поволі пливе.
Кава чорним оком морга.
Вечір з неба сонце краде
І постіль на двох накрива.
Не турбуйся. Не треба. Я вже один.
Вона до другого підсіла.
Малює петлю цигарковий дим,
І серце самотність закрила.
