Затягнули тумани над світом свої хоругви,
Вишивають і хрестиком й гладдю спітнілі смереки,
Доторкають у небі роділі - вагітні хмарки,
Завивають у листя дорогу сумного лелеки.
Аби тепло було, щоб весною її віднайшов,
Над смереками крила розправив зомлілі, смиренні,
Нині білий туман по смеречих верхівках пройшов,
Як осінній господар, оглядини робить щоденні.
(С) Леся Утриско
