Втомилась. Я далі просто не піду.
Чи можна присяду от тут, на краю?
Самотність, чого ж ти так нагло до мене вчепилась?
Чи ти ще не зовсім сльозами напилась?
Чи ти ще не все, що було зруйнувала?
Це ж ти так жорстоко усе забирала.
Невже тобі мало пустої душі?
І те, що з вовками я вию вночі?
Невже тобі мало тривожних думок,
Що ллються весь час, наче згнивший струмок?
Чому ти така, мов вампір ненаситна?
Чим далі, тим більше мені так огидна.
Пусти, в обіймах твоїх я вже стала примара,
Ти ж завжди, що миті, сильніше карала,
Від горла, від серця на крок відійди,
Ковточок повітря зі мною зроби.
Тримаєш в оковах, в шипах, у облозі,
Я їх розривати вже просто не в змозі.
Навколо вже й листя навчилось мовчати,
Я хочу кохання за руку тримати.
Чому не впускаєш його у життя?
Живе з ним там щастя, ожила б і я.....
https://www.youtube.com/watch?v=6ttSLr_oNvM
