Надривно плаче немовля,
Яке ще вчора ссало груди,
Захищеності вже не буде –
В сирітство мати віддала.
Воно не знає ще того -
Хтось пеленає, гріє суміш,
Лепече тітка до манюні,
Згадавши меншого свого.
Мине усього пару літ,
Сповна тоді маля відчує,
Як рідної душі бракує,
Який на смак жебрацький хліб.
