Завжди хотілося бути
Зустрічною до твого шалу.
Та в мені бринить
Сухе тління,
Завивання вітру.
Колись усе було спалахом,
А потім вибухом зіщулилося
Й виникло
Щось осоружне, пусте,
В якому плаваю,
Не вміючи це робити.
Територія стала свідком
Того, як я хотіла
Хотіти, а зараз
Чекаю, коли вони прошепочуть
До кінця.
Ще вона проказувала
"Татко", а в мене
На вустах - панегірик
Для Дрого.
Що вичікує він
У червоній пустелі?
Нічого.
Знає й вичікує.
Зона цих старань
Обростає божевіллям,
Безглуздим тілом,
Що пожирає себе ж.
Де були самовидці?
Засівали поля маком,
Він сяє
Пролитим вином,
Але гусне запеченою кров'ю.
Важко обійти поля,
Не замастившись,
Бо це велика потуга-бути
Свідком,
Якому наказали мовчати.
Це болюча гра
Вигадувати імена,
Які приростуть
До мембрани серця.
З кожним коливанням
Вони проголошуються
Звучною хвилею,
Тихим світанком.
Дивне усвідомлення того,
Що одного разу ми його не побачимо.
