Диктантом дощ лягає на папір,
І почерк нерозбірливий від літ
Ще не тремтить... А я немов школяр
Ловлю його краплинну мить,
Дзвінкі потоки - струни невгамовні.
Так хочеться шепнуть йому на вушко,
Щоб сірі дні мої жертовні
Творець - учитель десь відмітить влучно
В щоденнику потертому надій.
Де вицвілі сторінки геть в пилюці
Та ще багато місця там і мрій :
" Не залишай свою дитину у розлуці..."
