Ні, ну ви бачили диво таке?
Я йому вірші, верлібри, есе.
Я йому «Доброго дня!» і «Вітаю!»
Він – ані пари із уст не пускає.
Хоч би спитав: «Як ся маєш?», «Чим сниш?»,
«Як твої діти?», «Що пишеш?». Ні! Лиш
Тишею грає. Яйце Фаберже!
Чхати, що творів – за триста уже.
Стійко трима оборону душі.
Марно кидати слова-дукачі.
Та хоч не склалась реальність із мрій,
Буде він жити у книзі моїй.
Можливо це жорстоко, але закидати "його" - "ігнором",пиха пропаде..., співчуваю, виходьте на "іншу" дорогу, так, люба, давати поради легко, згодна..., але ж?