Відлітає голубка надії,
Десь за осені пізнє тепло,
Мить лише – іншу книгу розкриє,
Горизонт, так подібний на скло.
Тільки пам'ять не мириться з сірим,
При гербаті, як завше, на двох,
Ми – земні, ми живемо, ми вірим,
Незважаючи на епілог,
Що за тліном цвітіння буває,
За сумною – і радісна мить,
Що, на щастя, немає, немає,
Сили, здатної стерти блакить…
